Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

The Beatles
Роки	1960 — 1970
Звідки	Ліверпуль, Мерсісайд, Англія
Країна	Великобританія
Жанр(и)	Рок-н-рол рок психоделічний рок
Лейбл(и)	Parlophone, Capitol, Odeon, Apple, Vee-Jay, Polydor, Swan, Tollie, United Artists Records
Склад	Джон Леннон Пол Маккартні Джордж Гаррісон Рінго Старр
Колишні учасники	Піт Бест (1960–1962) Стюарт Саткліфф (1960–1961)
http://www.beatles.com/

The Beatles («Бітлз») — британський поп-рок-гурт створений у 1960 році в Ліверпулі, Англія. Один із найвпливовіших i найуспішніших з комерційного боку музичних гуртів в історії популярної музики. Кількість проданих платівок гурту перевищує 1 мільярд екземплярів, що є рекордом світової музичної індустрії^[1]. 15 альбомів «Бітлз» очолювало хіт-парад Великобританії — більше ніж будь-якого іншого виконавця^[2].

До першого складу ансамбля входили: Джон Леннон (вокал, ритм-гітара), Пол Маккартні (вокал, ритм-гітара), Джордж Гаррісон (вокал, соло-гітара), Стюарт Саткліфф (бас-гітара) і Піт Бест (ударні). У 1961 році Саткліфф залишив гурт, і місце бас-гітариста зайняв Маккартні. У 1962 Беста замінив Рінго Старр.

[ред.] Історія

[ред.] Створення гурту

Детальніше у статті The Quarrymen

Пам'ятник гурту «Бітлз» у Донецьку

Учасники майбутнього гурту народилися й виросли в Ліверпулі — місті, де з кінцем п'ятидесятих років спостерігався сильний вплив американської поп-музики.

Весною 1957 16-літній Джон Леннон, під впливом популярного тоді музичного напрямку скіфл і його провідного представника Лонні Донегана, заснував гурт The Quarrymen (укр. Хлопці із «Кворрі»), у який увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (Quarry Bank School). Колектив був аматорським — жоден із його учасників не мав музичної освіти й не грав на жодному інструменті до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному хорі, пізніше розучив кілька мелодій на губній гармошці й освоїв найпростіші гітарні акорди — цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, учився в одній школі з Полом Маккартні й приятелював з ним. За його запрошенням Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою й грав на гітарі, прийшов на концерт групи в саду парафіяльної церкви святого Петра в ливерпульському районі Вултон 6 липня 1957. Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів був запрошений в гурт. Хлопці добре спрацювались і вже скоро почали писати власні пісні, що було явищем нехарактерним для тих років: звичайно виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення.

6 лютого 1958 друг Маккартні, 15-літній Джордж Харрісон, відвідав концерт The Quarrymen у «Вілсон Холл», у районі Герстон. Маккартні запропонував взяти його в групу, але Леннон був проти, тому що вважав його занадто юним. Проте після прослуховування, яке Пол влаштував для нього в березні 1958, Харрісон був прийнятий у гурт як соло-гітарист, тому що грав на гітарі «краще за них усіх».

Гурт грав музику в стилі скіфл, кантрі-енд-вестерн, і дедалі тяжив до рок-н-ролу. У їхній репертуар входили не тільки американські хіти, але й власні пісні Леннона й Маккартні, яких наприкінці 1958 налічувалося вже понад півсотні. Леннон, Харрісон і Маккартні були єдиними незмінними учасниками ансамблю. Після уходу Коліна Гентона постійного барабанщика у них не було. Наприкінці 1958 гурт тимчасово розпався. Харрісон перейшов у гурт Les Stuart's Quartett, а Леннон з Маккартні почали виступати як дует The Nurk Twins. Але цей період тривав недовго, і незабаром гурт воз'єднався. У січні 1960 до гурту долучився товариш Леннона по художньому коледжу — Стюарт Саткліфф. Джон переконав його придбати бас-гітару на грошову премію, яку той нещодавно отримав за одну зі своїх картин. Однак грати на неї Саткліфф не вмів і був змушений навчатися на ходу.

Сучасна назва гурту — The Beatles — з'явилася у квітні 1960. За спогадами учасників групи, назву Beatles було вигадано Саткліфом як сполучення слів beetles (по-англ. «жуки») та beat' (по-англ. «ритм», «удар», «доля»).

З серпня 1960 за ударними інструментами виступав Піт Бест, син Мони Бест, що була власницєю клуба «Касба», у якому гурт кілька разів виступав. У такому складі The Beatles зробили перші свої чотири поїздки в Гамбург з репертуаром, який складався головно з творів Чака Беррі, Літл Річарда, Карла Перкінса і Бадді Холлі. У січні 1961 The Beatles вже дебютували у клубі «Каверна» на Метью-стріт (Ліверпул): за два роки влаштували там же більш 300 концертів.

[ред.] Перші досягнення

У квітні 1961 група повторно виступає в Гамбурзі з новими зачісками (першу таку почав носити Сеткліфф), відтоді відомими як «класичні бітловські». По завершенні гамбурзьких концертів Сетклифф залишає The Beatles і знаходить роботу в Гамбурзькій художній галереї, — а рік пізніш, 10 квітня 1962, вмирає від крововиливу мозку. Зовсім випадково наприкінці 1961 на один із концертів The Beatles у «Каверні» заблукав ліверпулець Браян Епстайн: сам він, комісований за станом здоров'я з армії, рік учився в лондонській Королівській академії драматичного мистецтва — а потім поїхав додому й працював менеджером у батьківському магазині грамплатівок. Гурт був відомий Епстайну ще до відвідин «Каверни», оскільки він отримував чимало запитів на на випущену в Німеччині платівку-сингл "My Bonnie" (який The Beatles записали в Гамбурзі, акомпанюючи Тоні Шеридану під назвою The Boat Boys). Незабаром Епстайн став менеджером The Beatles. Першою справою для Епстайна була зміна іміджу музикантів: замість чорних шкірянок музиканти одягли фірмові піджаки-безкомірки П'єра Кардена (які й опісля отримали назву «бітловки») та змінили елвіс-преслівські зачіски на довгі чубчики.

Практично всі європейські фірми грамзапису відхилили музику The Beatles, отже Епстайн домігся контракту з Parlophone, що входила тоді до складу ЕМІ. У червні 1962 групу прослухав продюсер Джордж Мартін та підписав із нею контракт на місяць. А в серпні 1962 Леннон, Маккартні й Гаррісон прийшли до висновку, що Піт Бест не справляється з обов'язками барабанщика, й Бест — у ту пору єдиний секс-символ групи, покинув її. На його місце був запрошений Рінго Старр, що грав у другій за популярністю ліверпульскій групі Ror Storme and the Hurricanes. У вересні 1962 The Beatles записали свою першу "сорокап'ятку", у яку ввійшли «Love Me Do» й «P.S. І Love You», які попали в національну топ-двадцятку у жовтні. На початку 1963 композиція «Please Please Me» зайняла в хіт-параді Великобританії друге місце, а 11 лютого 1963, усього за 13 годин, був записаний дебютний альбом групи. Коли третій сингл «From Me Тo You» зайняв у чартах перше місце, індустрія звукозапису Великобританії збагатилася новим терміном: Merseybeat, тобто «ритми з берегів річки Мерсі». Справа в тому, що більшість груп, які працювали в стилі, аналогічній The Beatles, — Gerry and the Pacemakers, Billy J. Kramer and the Dakotas і The Searchers — були вихідцями з Ліверпуля, розташованого на річці Мерсі.

[ред.] Початок бітломанії

«Бітлз» на Шоу Еда Саллівана, США.

Улітку 1963 The Beatles, які повинні були відкривати британські концерти Роя Орбісона, виявилися за рейтингом на порядок вище від американця - саме тоді з'явилися перші ознаки явища, що одержало назву "бітломанія". По закінченні перших європейських гастролей (жовтень 1963) The Beatles і їхній менеджер Епстайн перебралися до Лондона. Їх переслідують натовпи шанувальників, і The Beatles з'являються на публіці тільки під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You б'є всі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великобританії, а в листопаді 1963 The Beatles виступають перед королевою Єлизаветою ІІ.

Capitol Records, американська галузь фірми ЕМІ, поставилася до успіху групи насторожено й не випустила жодної платівки, датованої 1963-ім роком, ризикнувши передрукувати тільки четвертий сингл I Want To Hold Your Hand, а також випустити "лонгплей" (довгограючу платівку). Американські слухачі одержали в січні 1964 диск Meet The Beatles. В американські гастролі ансамблю фірма Capitol вклала всього 50 000 $, і 7 лютого 1964 у нью-йоркському аеропорті імені Кеннеді групу зустрічали кілька тисяч американських фанів, а 9 й 16 лютого вже понад 70 мільйонів телеглядачів дивилися виступ The Beatles у програмі Еда Саллівана. У квітні 1964 композиція Can't Buy Me Love одночасно очолила хіт-паради Англії й США; у тому ж місяці The Beatles зайняли всі верхні п'ять рядків у хіт-параді журналу Billboard. Прем'єра першого фільму за участю The Beatles (Hard Day's Night - "Вечір важкого дня", режисер Річард Лестер) відбулася в США в серпні 1964 (перший тиждень прокату приніс прибуток у 1,3 мільйони доларів). The Beatles стали на чолі «британського вторгнення», проклавши на американський ринок дорогу для таких груп, як Dave Dark Five, Rolling Stones і The Kinks.

[ред.] Зрілий період

Після 1965 Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. В 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю Help! ("Допоможи!", режисер Річард Лестер) знімався в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965; прем'єра картини відбулася в США в серпні того ж року. 15 серпня 1965 The Beatles виступали перед 55 000 глядачів на нью-йоркському стадіоні "Ші", встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «Yesterday» (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великобританії» королева нагородила музикантів орденом Британської імперії — подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемскому палаці (в 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості групи й вихід за рамки поп-формули. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень групи ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичнішими. Влітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство рано чи пізно зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо — я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа". Остання фраза призвела до масових спалень платівок групи, і через деякий час Леннон був змушений принести свої вибачення всім, чиї почуття він образив. 29 серпня 1966 у Кендлстік-парку, Сан-Франциско, The Beatles дали свій останній концерт i надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав "екзотичний" інструмент ситар), першим результатом яких стала Rain з пущеними в зворотньому напрямку треками. А такі речі, як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver, свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона.

[ред.] «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»

Детальніше у статті Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band

[ред.] Останні роки й розпад

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Дискографія

Вказані тільки офіційні студійні альбоми, видані в Великій Британії під час існування гурту.

Рік	Обкладинка	Назва	Примітки
1963		Please Please Me	Студійний альбом
1963		With The Beatles	Студійний альбом
1964		A Hard Day's Night	Студійний альбом; перша сторона платівки — саундтрек до однойменного фільму
1964		Beatles For Sale	Студійний альбом
1965		Help!	Студійний альбом; перша сторона платівки — саундтрек до однойменного фільму
1965		Rubber Soul	Студійний альбом
1966		Revolver	Студійний альбом
1967		Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band	Студійний альбом
1967		Magical Mystery Tour	Студійний міні-альбом, саундтрек до однойменного фільму
1968		The Beatles	Студійний альбом (2 пластинки), відомий також як «White Album» («Білий альбом»)
1969		Yellow Submarine	Студійний альбом, саундтрек до однойменного фільму
1969		Abbey Road	Студійний альбом
1970		Let It Be	Студійний альбом, саундтрек до однойменного фільму

[ред.] Мультимедія

•  Tomorrow Never Knows^файл
•  Hey Jude^файл

[ред.] Примітки

1. ↑ http://uktv.co.uk/history/gallery/aid/601378/multipageid/5823
2. ↑ http://www.licensing.biz/brand-profiles/16/The-Beatles

[ред.] Література

Англійською

• Coleman, Ray (1989). Brian Epstein: The Man Who Made The Beatles, Viking. ISBN 0-670-81474-1.
• Davies, Hunter (1985). The Beatles, McGraw-Hill. ISBN 0-07-015463-5.
• Lennon, Cynthia (2006). John, Hodder & Stoughton. ISBN 0-340-89828-3.
• Lewisohn, Mark (1990). The Complete Beatles Recording Sessions: The Official Story of the Abbey Road Years, Hamlyn. ISBN 0-681-03189-1.
• Miles, Barry (1998). Many Years from Now, Vintage-Random House. ISBN 0-7493-8658-4.
• Spitz, Bob (2005). The Beatles, Little Brown. ISBN 0-316-80352-9.
• The Beatles (2003). The Beatles Anthology (DVD), Apple records. ASIN: B00008GKEG (Bar Code: 24349 29699).
• Costello, Elvis (2004-04-15). The Beatles. Rolling Store Issue 946. Rolling Stone.
• The Immortals: The First Fifty. Rolling Stone Issue 946. Rolling Stone (2004-04-15).

Російською

• Девіс, Хантер. Бітлз. Авторизована біографія. — Москва, Видавництво «Радуга»: 1993, ISBN 5050040566 (Оригінал англійською — ISBN 1-84403-104-7. )
• Журнал «Студенческий меридиан», спеціальне видання «The Beatles», №7—8, липень 1991, ISSN 03213803

[ред.] Посилання

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

The Beatles

• Офіційний сайт The Beatles
• The Beatles UA - Український фан-клуб
• Британський фан-сайт (англ.)
• The Beatles на Last.fm